Корисна інформація для працівників ЗДО

ВЕСЕЛІ ЗАБАВИ З МАЛЮКОМ «НА ХОДУ»

1. ПЕРША І ОСТАННЯ БУКВА Перший учасник загадує слово , другий учасник повинен на останню букву придумати своє слово . У грі використовуються іменники в однині, а також імена , назви , клички тварин . Наступний або перший гравець продовжує гру придумуючи слово на останню букву від слова попереднього гравця .

2. УГАДАЙ ЦИФРУ Загадуєте число від 1 до 10. Вгадуємо з трьох спроб . Приміром , загадали число 7 . дитина - 5 мама - більше дитина - 8 мама - менше дитина - 7 мама - Вгадав ! Твоя черга загадувати .

3. ПРО ЩО МОВА? Потрібно відгадати з трьох підказок слово . Приміром , загадуєте слово « трава ». Перша підказка « зелена ». Другий учасник повинен сказати одне слово . Якщо не відгадав , друга підказка « росте ». ... Підказкою може бути тільки одне слово (до словосполучення ) . Гра продовжується до трьох підказок.

4. КРОКИ Хто швидше дійде « ліліпутами » - це маленькі кроки , коли ви йдете приставляючи до носка п'ятку . Вибираєте ціль, наприклад , червону машину або стовп . І хто дійде швидше ліліпутами до цілі. Або у кого ліліпутів більше до заданої цілі. Інший варіант , йдемо великими кроками до цілі. Хто швидше дійде або у кого кроків більше-менше до цілі. Можете « пророкувати » скільки кроків до цілі. Приміром, ви сказали 10 , дитина 15. Проходьте потрібну відстань і переможець той, хто вгадав кількість кроків .

5. ЗНАЙДИ СВОЮ ЦИФРУ Загадуєте будь-яке число (від 0 до 9) ви і дитина , у кожного своє число . І протягом всієї дороги шукайте своє число скрізь: в номерах машин , на будинках , на рекламах тощо. Перемагає той, у кого кількість знайдених цифр більше.

6. Пригадайте з ЯКОГО МУЛЬТФІЛЬМУ По черзі згадуєте уривок з мультфільму (кілька слів , пропозиція або уривок з пісні ) і інший повинен відгадати , з якого це мультфільму . Гра весела і захоплює надовго.

7. КОЛІР МАШИНИ Кожен вибирає собі колір і рахує, скільки машин з таким кольором він побачив. В кінці гри перемагає той, у кого кількість машин свого кольору більше.

8. ПОДАРУНОК У цій грі розвивається фантазія . Уявляєте , що у вас в руці подарунок . Виставляєте вперед руки , ніби тримаєте його (можна навіть трохи зігнутися під його вагою ) . І говорите дитині « дарую тобі подарунок , розверни і подивися , що там ». Передаєте подарунок . Дитина вже посміхаючись приймає його і робить вигляд , що розпаковує і дивиться на вас , очікуючи , що ж ви скажете ( що поклали в « коробочку » ?). Тут ви можете фантазувати від смішного (це смішна муха , яка буде тебе лоскотати або це тістечко , але його не можна з'їсти - воно дерев'яне , до звичайного (це тобі велосипед тощо). Дитина у відповідь теж захоче вам щось подарувати і гра продовжиться в обміні « подарунками ».

9. Я ВТРАТИВ Якщо ви йдете додому або туди , де ваша дитина вже бувала , можете пограти в гру « я загубилася» . Скажіть йому , що забули дорогу до будинку (або до іншого місця ) . Дитина спочатку не повірить , а ви наполягайте , що загубилися і забули . Дитина одразу відчує , що може допомогти мамі і з радістю поведе відомим їй шляхом , як велика .

10. ЗАКРИТИ ОЧІ Дитина закриває очі , а ви її ведете за руку , попереджаючи про небезпеки на дорозі : « обережно , яма» , « обережно , тротуар » тощо. Можна іноді жартувати , попереджати про небезпеку , хоча її не буде. Така гра розвеселить будь-якого!

11. Продовжити КАЗКУ Кожен учасник вимовляє одне речення. Намагайтеся складати казку , причому один може все в смішне русло переводити , а другий в серйозне . Від цього казка вийде ще краще і цікавіше!

Вікові та індивідуальні особливості розвитку дошкільника

Діти не народжуються добрими чи злими, сміливими чи боягузами, допитливими чи індиферентними до всього, що їх оточує. У спадок від батьків вони отримують певні анатомо-біологічні задатки, які є основою для їхнього подальшого розумового і фізичного розвитку. Передані батьками природні задатки можуть розвинутися в певні здібності лише за сприятливих умов, цілеспрямованого навчально-виховного впливу. Основну роль у цьому процесі сучасна наука відводить сім’ї і довкіллю.

Суспільні зміни, особливості науково-технічного прогресу, еколого-економічні проблеми останніх років суттєво вплинули не тільки на поведінкові риси дорослої людини, але й відбилися на дитячому віці. Практика роботи з дітьми, їхні дії та поведінка, дослідження проблеми розвитку дошкільника засвідчили, що дитина за останні десятиліття дуже змінилася.

Сучасна дитина стала більш допитливою, легко піддається научуваності, може оволодіти значно більшою інформацією, ніж вважалося раніше, вона стала більш пластичною у розумовій і фізичній площинах. Це відкриває нові перспективи розширення пізнавального змісту дошкільної програми виховання і навчання. У той же час можливості дитини не безмежні, вони визначаються віковими і психофізіологічними особливостями її розвитку. З іншого боку, відомо, що всі набутки у розумовому розвитку дошкільника стають основою для розвитку інтелектуальних можливостей дорослої людини. Зарубіжні психологи вважають, що у цей період можуть набути початкового розвитку 80% природних задатків дитини, а на все подальше життя припадає тільки 20%. На наш погляд це питання дискусійне. Але залишається фактом те, що дошкільний вік є особливим, сенситивним періодом для розумового розвитку дитини. Особливість його полягає в тому, що в процесі розумового розвитку не стільки важливий обсяг конкретних знань, надбаних дитиною, скільки сформований пізнавальний інтерес і розвинені розмовні дії (уміння міркувати, аналізувати, пояснювати, узагальнювати, систематизувати, доводити, висловлювати свої думки). Пізнавальний інтерес стає рушійною силою для виявлення нового, спостереження, дослідження, вивчення всього, що оточує дитину. Пояснення нею невідомого, досліджуваного вдосконалює її розумові дії, націлює на відповідні позитивні вчинки . 

Слід наголосити на тому, що діти – дослідники від народження, від природи, і їх цікавить усе. Дітям подобається вивчати оточуючий світ, пізнавати та досліджувати його. Це так цікаво дізнатися про невідомі предмети, такі як пісок, каміння, листя, повітряні кульки, ґудзики, пульт від телевізора, липучка, клей, тощо, кожен з яких наділений своїми властивостями і можливостями. Дитина пізнає, що таке «липке», «пухнасте», «гладеньке», і виробляє свої міні-теорії про те, як побудований світ. Безперечно, не всі створені дитиною заключення та теорії виявляються правильними. Та самостійний пошук знань може приносити дитині не тільки насолоду, але й певну практичну користь. Для дітей дуже цікавим є те, що не зрозуміле, але його можна побачити, почути, до нього можна доторкнутися, його можна використати у певних цілях.

Здатність досліджувати світ і систематизувати підходи до його вивчення називають пізнавальним (гносеологічним) мисленням. Розвиток пізнавального мислення розпочинається з допитливості, яка притаманна майже всім дітям і яка, на жаль, минає з віком. Діти прикладають певних зусиль, щоб пізнати світ, отримати нові знання. Та не завжди можуть правильно їх пояснити, а тим більше – використати. Тому дуже важливими в роботі з дітьми є уміння вихователя ставити запитання про оточуючий світ, заохочувати і організовувати спостереження за всім, що оточує дитину, ставити експерименти і пояснювати їх.

Перед усім слід враховувати, що дитина в цей період інтенсивно росте (від трьох до шести років продовжується інтенсивне дозрівання організму дитини). Швидко формується і дозріває її мозок, нервова система. Проте їхні функціональні особливості ще не склалися, і можливості допоки обмежені. Тому, створюючи нові інтенсивні програми роботи з дітьми дошкільного віку, слід враховувати не тільки те, що вони можуть досягнути у своєму розвитку, але й те, яких фізичних та й нервово-психічних витрат це їм буде вартувати. Для прикладу, діти у віці 3-6 років рухливі і гра­ціозні, у них добре розвинена здібність постійно переміщатися, виразні жести. Однак таке багатство моторики можливо спостерігати лише у вільних рухах. Достатньо примусити дитину відтворювати точні рухи або жести, і вона легко втомлюється і швидко втрачає інтерес до заняття. Нездатність до точності у рухах обумовлена недорозвиненістю кіркових структур. Вражаюча дорослих дитяча рухливість і невтомність пояснюється тим, що дитина не виконує продуктивних робочих рухів (які потрібні для виконання конкретного завдання: намалювати, побудувати корабель тощо).

Стрімке збільшення росту та ваги, яке спостерігалося у ранньому віці, дещо сповільнюється у віці 3-4 роки і набуває прискореного розвитку знову наприкінці дошкільного віку. До особливостей фізичного розвитку дитини дошкільного віку слід віднести окостеніння скелету (при збереженні хрящової будови окремих його ланок), збільшення ваги м’язів (але розвиток загальної мускулатури випереджає формування функцій дрібних м’язів рук). Саме в цей час удосконалюється і діяльність серцево-судинної системи.

Відбуваються подальші морфологічні зміни в будові головного мозку, зростає його вага, посилюється регулятивний вплив кори великих півкуль на функціонування підкірки, виникають складні умовні рефлекси, в яких провідну роль відіграє слово, тобто інтенсивно формується друга сигнальна система. Це створює необхідні передумови для більшої самостійності, засвоєння нових форм соціального досвіду, набуття власного елементарного практичного досвіду в процесі виховання та навчання.

Дошкільний вік характеризується виникненням нової соціальної ситуації розвитку. У дитини вже окреслюється коло елементарних обов’язків (почистити зуби, прибрати іграшки, скласти, впорядкувати взуття тощо). Змінюються взаємини з дорослими: через взаємодію (спільні дії) дитина готова до поступового самостійного виконання доручень дорослого.

Внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується передусім усвідомленням власного «Я», свого значення для близьких родичів та своїх вчинків. Дитина відчуває величезну потребу в любові, прагне її отримати від близьких людей. Заради цього готова до добрих вчинків, хороших справ. Вона постійно привертає до себе увагу, хоче бути хорошою, адже хороших люблять.

Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільнят виявляються в характерних для них видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка створює сприятливі умови для доступного в цьому віці освоєння зовнішнього світу, практичного життєвого досвіду.

Гра – явище соціальне за своїм походженням та змістом, вона є історичним утворенням, зумовлена розвитком суспільства, його культурою. Це особлива форма життя дитини в суспільстві, діяльність, у якій діти в ігрових умовах виконують ролі дорослих, відтворюючи їхнє життя, працю та стосунки.

Характеризуючи гру дошкільнят, наголосимо передусім на важливості виконання конкретної ролі та пов’язаних з нею особливостей діяльності. Якщо в ранньому дитинстві центральним моментом гри був предмет та способи дій з ним, то тепер на перший план виходить людина, її стан, дії та стосунки з іншими людьми. Гра набуває соціально обумовленого характеру, оскільки дитина вчиться гратися під прямим чи опосередкованим впливом дорослого, ще й наслідує його дії і вчинки. Мотиви гри закладені в самому її змісті.

Дошкільнят уже привчають до виконання окремих трудових завдань, причому розпочинають цю роботу в ігровій формі. Відсутність диференціації гри та праці – характерна особливість трудової діяльності молодших дошкільнят, яка до певної міри зберігається і в середньому та старшому дошкільному віці. Для останньої вікової групи інтерес до процесу діяльності поєднується з інтересом до її результатів та того значення, яке їхня праця має для інших. Діти здатні усвідомлювати обов’язковість трудових завдань і привчаються виконувати їх не тільки з цікавості, але й розуміючи їхню значимість для інших людей. Наголосимо, що спрямованість трудових дій дітей залежить від того, як вона організується та мотивується дорослими, як оцінюється кінцевий результат. Важливого значення набуває спільний аналіз результатів діяльності і звичайно похвала або ж оптимістичне прогнозування майбутніх успіхів.

Дошкільник набуває власного досвіду і засвоює доступний йому досвід інших, спілкуючись із дорослими, граючи в рольові ігри, виконуючи трудові доручення тощо, тобто він постійно вчиться. Крім того, в цьому віці розпочинається освоєння форм навчальної діяльності, з’являється можливість систематичного навчання за певною програмою. Щоправда, ефективність останнього буде залежати від того, в якій мірі зміст навчання співпадає з природним розвитком дитини, наскільки воно органічно вплітається у її практичну діяльність, наскільки програма навчання стає власною програмою дитини. При організації навчання слід ураховувати, що до­шкільник має величезний інтерес до світу дорослих, їхньої діяльності та взаємин, прагне активного наслідування .

Навчальна діяльність – це спілкування з дорослими, які не тільки активізують, спрямовують, стимулюють дії, а й керують процесом їхнього формування. Діти засвоюють знання, вміння й навички, оскільки вивчають необхідні для цього дії та операції, оволодівають способами їхнього виконання. Серед таких дій назвемо передусім цілеспрямоване сприймання об’єктів, виділення їхніх характерних ознак, групування предметів, складання оповідань, перелік предметів, малювання, читання, слухання музики тощо.

Роль навчання в розумовому розвитку дитини суттєво зростає, якщо має місце набуття не окремих вибіркових знань, а певної їхньої системи та формування потрібних для їхнього засвоєння осмислених дій.

Гіперактивна дитина

Портрет гіперактивної дитини

Напевне, у кожному дитячому колективі зустрічаються діти, яким важко довго сидіти на одному місці, мовчати, дотримуватися інструкцій. Вони створюють додаткові труднощі у роботі вихователів і вчителів. тому що дуже рухливі, запальні. дратівливі й безвідповідальні.

Гіперактивні діти часто зачіпають різні предмети, штовхають однолітків, створюючи конфліктні ситуації. Вони часто ображаються, але про свої образи швидко забувають. Відомий американський психолог В.Оклендер так характеризує цих дітей: «Гіперактивній дитині важко сидіти, вона метушлива, багато рухається, вертиться на місці, іноді надмірно балакуча, може дратувати манерою своєї поведінки. Часто в неї погана координація чи недостатній м’язовий контроль. Вона незграбна, іноді ламає речі, проливає молоко. Такій дитині важко концентрувати свою увагу, вона легко відволікається, часто ставить безліч запитань, але рідко чекає на відповідь». Основні прояви гіперактивності можна поділити на три блоки: дефиціт активної уваги, рухове розгальмування, імпульсивність.

Критерії гіперактивності (схема спостережень за дитиною)

Дефіцит активної уваги

1. Непослідовна,їй важко довго утримувати увагу.

2. Не слухає, коли до неї звертаються.

3. З великим ентузіазмом береться до завдання, але не закінчує його. 4. Зазнає труднощів у самоорганізації.

5. Часто губить речі.

6. Уникає нудних і необхідних розумових завдань.

7. Часто буває забудькувата.

Рухове розгальмування

1. Постійно крутиться.

2. Виявляє ознаки занепокоєння (тарабанить пальцями, рухається в кріслі, бігає, видирається кудись).

3. Спить менше, ніж інші діти, навіть у дитинстві.

Імпульсивність

1.Починає відповідати, недослухавши запитання.

2.Не здатна дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває.

3.Погано зосереджує увагу.

4.Не може чекати винагороди (якщо між дією і винагородою є пауза)

5.Не може контролювати і регулювати своїх дій. Поведінка слабо керована.

6.Під час виконання завдань поводиться по-різному і показує різні результати.

Якщо у віці до 7-ми років виявляються хоча б шість із перелічених ознак, дорослий може передбачити (але не поставити діагноз!) , що дитина . за якою він спостерігає, - гіперактивна.

Нерідко дорослі вважають, що дитина гіперактивна, лише на тій підставі, що вона багато рухається, непосидюча. Така думка помилкова, тому що інші вияви гіперактивності (дефіцит активної уваги, імпульсивність) у цьому разі не враховуються. Особливо часто батьки та педагоги не звертають належної уваги на вияв у дитини імпульсивності. Що ж таке імпульсивність? «Імпульсивність – особливість поводження людини ( у стійких формах – риса характеру), що полягає у схильності діяти за першим спонуканням під впливом зовнішніх емоцій. Імпульсивна людина не обмірковує своїх вчинків, не виважує всі за і проти, вона швидко і безпосередньо реагує і так само швидко кається у своїх вчинках». Гіперактивна дитини не може фізично тривалий час уважно слухати вихователя, спокійно сидіти і стримувати свої імпульси. Спочатку бажано забезпечити тренування лише однієї функції. Якщо в дитини висока потреба в руховій активності, не варто пригнічувати її. Краще спробувати навчити її вихлюпувати енергію прийнятними способами: зайнятися плаванням, легкою атлетикою, танцями, футболом. Звичайно , гіперактивній дитині легше працювати на початку дня, ніж увечері, а також на початку уроку, а не наприкінці. Навантаження дитини має відповідати її можливостям. На жаль, така дитина не в змозі підтримувати активну увагу упродовж заняття, їй буде легше, якщо заняття поділити на короткі періоди. Під час навчання, особливо на початку, гіперактивній дитині дуже важко одночасно виконувати завдання і стежити за акуратністю. Тому на початку роботи дорослий може зменшити вимогливість до акуратності. Це дасть змогу сформувати в дитини відчуття успіху ( а як наслідок – підвищити навчальну мотивацію). Діти мають діставати насолоду від виконання завдання, у них повинна підвищуватися самооцінка. Гіперактивній дитині дуже важко змусити себе робити те, що вимагають дорослі. Саме тому бажано вже в дитячому садку вчити дітей дотримуватися встановлених правил та інструкцій. Для цього можна використовувати такий метод. Коли педагог дає дітям нове завдання, він може попросити саме гіперактивну дитину озвучити правило його виконання, розповісти одноліткам, як і що треба виконувати. А для отримання ефективнішого результату можна ще до початку виконання завдання з’ясувати з дитиною, що потрібно для успішного його розв’язання. Система заохочень і покарань має бути доволі гнучкою, але обов’язково послідовною. Потрібно враховувати особливості гіперактивної дитини: вона не вміє довго чекати, тому і заохочення повинні мати моментальний характер і повторюватися приблизно через 15-20 хвилин. Один із варіантів заохочення – видача жетонів, які протягом дня можна обміняти на нагороди. Пам’ятайте: немає холоднокровності – немає переваги! Перш ніж реагувати на неприємну ситуацію, зупиніться на кілька секунд (наприклад, порахуйте до 10). І тоді, уникнувши емоційного спалаху, ви уникнете і почуття провини за вияв своєї слабкості, зможете краще зрозуміти дитину, якій потрібна ваша підтримка.

Правила роботи з гіперактивними дітьми

1. Працювати з дитиною на початку дня, а не ввечері.

2. Зменшити робоче навантаження на дитину.

3. Ділити роботу на більш короткі, але частіші періоди. Використовувати фізкультхвилинки.

4. Зменшити вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати почуття успіху.

5. Посадити дитину під час занять поруч із собою.

6. Використовувати тактильний контакт (елементи масажу, дотику, прогладжування).

7. Домовлятися з дитиною про ті або інші дії заздалегідь.

8. Давати короткі, чіткі й конкретні інструкції.

9. Використовувати гнучку систему заохочень і покарань.

10. Заохочувати дитину одразу ж , не відкладаючи на потім.

11. Давати дитині можливість вибору.

12. Залишатися спокійним.

13.Приймати дитину такою, якою вона є.

ІНФОРМАЦІЯ ПРО КОРОНАВІРУС