Для Вас, батьки

Елементи гарного спілкування

Спілкуватися з дитиною — це щось більше, ніж просто слухати її, як би добре ви це не робили. Отже, коли вони навчилися активно слухати, батькам також буде корисно:

• Негайно висловлюйте занепокоєння, перш ніж нароститься образа.
• Скажіть «я» замість «ти», щоб повідомити про почуття та/або бажання батьків, не засуджуючи дитину. Краще сказати: «Мене дратує, коли ти довго збираєшся до школи», ніж: «Ти ніколи не буваєш готовий вчасно. Чому ти не можеш підготуватися вчасно?»
• Будьте ввічливими, лаконічними, чіткими та позитивними. Тривала дискусія про погану поведінку дитини не дасть найкращих результатів. Коротке формулювання бажаної поведінки буде ефективнішим.
• Не чекайте. Краще негайно вирішувати проблеми, поки вони не погіршаться.
• Шукайте відгук. Батьки повинні запитати про думки та почуття дитини та про те, чи розуміє вона сказане.
• Уникайте надмірного використання. Хоча батькам добре говорити про свої почуття, можна переборщити. Батьки повинні подумати, чого вони сподіваються досягти, поділяючи певне занепокоєння чи негативне почуття. Це важливе питання, яке, швидше за все, буде вирішено, чи це просто висловлювання чи

Адаптація: як батьки можуть допомогти

малюкам і самим собі

Допомога дитині

• Позитивно відгукуйтесь про вихователів і дитячий садок, навіть якщо вам щось не сподобалось. Дитина легше адаптується, якщо ви демонструватимете доброзичливе ставлення до вихователів. Розмовляйте про дитячий садок не лише з малюком. Розкажіть комусь у його присутності, у який хороший садок тепер ходить малюк і які хороші вихователі там працюють.
• Не змінюйте режим дня малюка у вихідні. Можете дозволити йому поспати трохи довше, але стільки, щоб істотно не зсувати розпорядок дня. Якщо дитина хоче відіспатися у вихідні, це значить, що ви неправильно організували режим дня і, можливо, малюк лягає надто пізно.
• Не перевантажуйте малюка. Наразі у його житті відбувається багато змін, тож зайве напруження нервової системи малюку ні до чого.
• Створіть вдома атмосферу спокою та турботи. Частіше обіймайте малюка, гладьте його по голівці, говоріть ніжні слова. Частіше хваліть за успіхи та хорошу поведінку.
• Поблажливо ставтеся до капризів. Малюк вередує, бо його нервова система перевантажена. Щоб заспокоїти дитину, обійміть її і переключіть її увагу на іншу діяльність, приміром гру.
• Дайте дитині в дитячий садок невелику іграшку. Заздалегідь узгодьте це з вихователем. Коли вас немає поряд, малюк почуватиметься спокійніше, якщо поруч буде щось рідне та знайоме – частинка дому.
• Вигадайте й інсценізуйте казку. Вона може бути, приміром, про те, як маленьке мишеня вперше пішло до дитячого садка. Розкажіть, що мишенятку спочатку було незатишно й трохи лячно в дитячому садку, але згодом воно потоваришувало з іншими звірятами та вихователями. Інсценізуйте казку за допомогою іграшок. Зверніть увагу на те, що ключовий момент казки та інсценізації – повернення мами/тата за мишенятком. Тому в жодному разі не переривайте розповідь до цього моменту. Пам’ятайте, основна мета казки – допомогти малюку зрозуміти, що ви обов’язково за ним повернетеся.

Допомога самим собі

• Не ігноруйте своїх емоцій. Часто батьки не розуміють, що відбувається, і намагаються ігнорувати свої емоції. Ви маєте право на всі свої почуття, і у цьому разі вони абсолютно природні. Утім, постарайтеся зберігати спокій, адже дитина переймає ваші емоції. Демонструйте впевненість у своєму рішенні віддати дитину в дитячий садок. Що менше ви сумніватиметеся в тому, що дитина має ходити в дитячий садок, то більше віритимете, що вона рано чи пізно адаптується. Дитина «зчитає» вашу упевненість і сама почуватиметься впевнено.
• Повірте, що малюк – не слабкий. Адаптаційна система дитини достатньо сильна, щоб витримати це випробування. І навіть якщо дитина заливається сльозами – це хороший знак. Гірше, коли дитина настільки затиснута лещатами стресу, що не може плакати. Плач – помічник нервової системи, що запобігає її перевантаженню. Тому не бійтеся дитячого плачу й не сваріть малюка за рюмсання. Звісно, дитячі сльози змушують вас хвилюватися, але ви теж обов’язково впораєтеся.
• Зверніться по допомогу. У дитячому садку працює практичний психолог – фахівець, який може детально розповісти, як відбувається адаптація, скільки вона триває, які поведінкові реакції дитини можливі. Та найголовніше – практичний психолог може запевнити вас у тому, що в дитячому садку працюють уважні і турботливі фахівці. Іноді батькам потрібно знати, що дитина швидко заспокоюється після того, як вони йдуть. Таку інформацію також може надати практичний психолог. Адже він спостерігає за дітьми і вихователями під час адаптації.
• Заручіться підтримкою. Вас оточують батьки, що переживають ті самі почуття, що і ви. Підтримуйте одне одного, дізнайтеся, до яких лайфхаків вдається кожен з вас, щоб допомогти своїй дитині. Разом відзначайте і тіштеся успіхами – своїх дітей і власними.

Терпіння вам!

Роль батьків у формуванні емоцій дитини

Особа дошкільника формується в сім'ї. Батьки, брати, сестри, бабусі, дідусі — найближчі дитині люди. Від їх взаємостосунків між собою, відчуття прихильності і взаємодопомоги залежить благополуччя сімейного клімату. Незаперечним критерієм сприятливого для емоційного розвитку дитини типу сімейного виховання є батьківська любов і прихильність членів сім'ї один до одного. З моменту народження формуються особливості підходів, методів і прийомів спілкування батьків з дітьми. Природно, що в кожній сім'ї цей досвід унікальний, а ось його результати не завжди відповідають очікуванням батьків і формуванню емоційно стійкої особи дитини.

В сім'ї, де панує спокій, доброзичливість, живуть радість і теплота, душевний стан дитини відрізняється спокоєм, відсутністю серйозних нервово-психічних перевантажень, дитина упевнена в собі і відчуває підтримку і розуміння близьких, його приймають таким, який він є. Батьки таких дітей нечасто звертаються до психологів по проблемах відхилень в поведінці, конфліктам і труднощам в спілкуванні. Зате нерідко вони приходять на консультації з питань розкриття здібностей дітей і їх обдарованості. Треба визнати, що реальне втілення таких відносин в сім'ї швидше виключення, ніж норма.

Частіше зустрічаються сім'ї, де нерідкі сварки, незадоволеність один одним і оточуючими, де атмосфера наповнена тривожністю і напруженістю, дитина стає нервовою, випробовує психоемоційні проблеми, страхи і недовіру до оточуючих. В психології є дуже чіткий вислів: «Невроз дитини — це невроз сім'ї».

На жаль, рівень культури у батьків багато кого поки що низький і це не дозволяє їм оцінити необхідність звернення до професіоналів, що розуміють душу дитини і володіють надійними діагностичними і коректувальними методами надання кваліфікованої психологічної допомоги. Саме батьки повинні узяти на себе всю відповідальність за створення благополучного стилю взаємостосунків з дитиною.

Не варто шукати універсальні рецепти по вихованню своїх дітей, адже чужі думки можуть тільки примусити людину роздумувати, порівнювати, аналізувати. Набагато корисно постежити за собою, виявити деякі негативні особливості своїх взаємостосунків з дитиною, знайти стереотипи думок, вчинків, установок, які несприятливо позначаються на ваших взаємостосунках з дитиною.

АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ ДО ПЕРЕБУВАННЯ В ЗДО

Настає той час в житті кожної дитини, коли вона переступає поріг дитячого садка. Адже, відповідно до ст. 4 Закону України «Про дошкільну освіту», дошкільна освіта є обов’язковою складовою безперервної освіти в Україні. Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?

Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5—5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка?

1. На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт.

2. Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.

3. Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.

4. Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу.

5. До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.

Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов'язують:

• і з попередніми умовами виховання, під впливом яких формується поведінкова реакція;

• і зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері;

• і з організацією навчально-виховного процесу в дошкільній установі, соціальними умовами;

• і з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними.

Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації. Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності. Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть. Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими. Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць.виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

Виокремлюють такі ступені адаптації:

Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;

Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;

Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.

Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.

Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.

Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.

ДИТИНА Б’ЄТЬСЯ В ДИТЯЧОМУ САДУ

Якщо дитина б’ється в дитячому саду, тобто не при вас, розібратися в ситуації буває складно. Необхідно НЕ при дитині поговорити з кимось із дорослих, очевидців бійки, і окремо з самою дитиною. Версії, швидше за все, у них будуть різні. Але якщо ваша дитина чітко пояснює причини бійки, то швидше за все, вона права. Якщо дитина захищала себе або друга, або свої іграшки, інші речі, то важливо навчити її захищати себе і відстоювати свої інтереси без бійки, пояснивши їй, що бійка — самий винятковий випадок. Але питання до вас, дорогі батьки, чи вмієте ви самі захищати себе і свої інтереси? Лаяти дитину або карати при цьому ні в якому разі не можна, дитина це може сприйняти як несправедливість по відношенню до неї, і навіть зраду з вашого боку. В подальшому це може призвести до того, що вона буде остерігатися себе захищати, а це необхідно вміти кожній людині. Якщо бійка чи інший прояв агресії – це разовий випадок самооборони, то важливо поговорити з дитиною, пояснити їй можливі наслідки цього, але не лаяти і не карати. Інша справа, якщо дитина сама постійно починає бійки. У цьому випадку теж важливо поговорити з дитиною, дізнатися причини цього. Може бути, ваша дитина бачить у всіх ворогів. Тоді разом з ним пошукайте щось гарне в інших дітей. Або карає інших дітей за те, що вони не хочуть з ним грати (товаришувати). Тоді важливо їй пояснити, що таким чином вона не доб’ється протилежного результату. З дітьми, які б’ються грати і дружити ніхто не буде. Навчіть дитину, як подружитися з іншими дітьми.

ЯКЩО ДИТИНА Б’ЄТЬСЯ ПРИ ВАС НА ДИТЯЧОМУ МАЙДАНЧИКУ

Якщо бійка сталася при вас, не лайте дитину, інакше вона все одно буде битися, але коли вас немає поруч. Але і не захищайте її, доки не розберетесь хто прав, хто винен. Така реакція може привести малюка до відчуття вседозволеності. Спочатку розберіться в ситуації. Якщо ваша дитина неправа, то спонукайте її вибачитися перед іншою дитиною і помиритися. Якщо вона відмовляється, то відводьте її додому. Поясніть їй, що битися погано, але не кажіть, що вона — погана. Наодинці з дитиною розберіть, які можуть бути наслідки його забіякуватості.

ЯКЩО ДИТИНА Б’ЄТЬСЯ З БАТЬКАМИ або ІНШИМИ ЧЛЕНАМИ СІМ’Ї

Якщо дитина на вас замахується, зловіть її і обійміть. Обіймайте, доки вона не заспокоїться. Після цього скажіть, що якщо їй боляче чи погано, то вона може вам про це розповісти. Якщо ж вона не просто замахнулася, а стукнула вас (або б’ється з вами регулярно), не кричіть на неї. Цілком можливо, що несвідомо вона хоче отримати саме таку реакцію і приваблює таким чином вашу увагу. Навпаки, скажіть, що вам боляче і всім своїм виглядом покажіть, що образилися на неї, відстороніться, відверніться, вийдіть з кімнати або виведіть її. Нехай інший член сім’ї підійде до вас і пожаліє вас в присутності дитини, але ігноруючи її, покажіть, що вам боляче.

ЯК ВАМ СЕБЕ ВЕСТИ, ЯКЩО ВАША ДИТИНА Б’ЄТЬСЯ?

Пам’ятайте, що багато чого залежить від вашої реакції на бійки дитини. Кричати на дитину і тим більше її бити, марно і неефективно. У випадку бійки спочатку допоможіть дитині впоратися зі злістю (про це читайте нижче), потім розберіться, хто прав, хто винен, хто порушив існуючі правила або домовленості, і допоможіть придумати кілька інших способів вирішення конфлікту. Найчастішеза все говорять: «Раз ти б’єшся, значить ти — поганий. Петя не б’ється, значить, він — хороший». Пам’ятайте, що критикувати можна поведінку, але не саму дитину. Дуже важливо не порівнювати свою дитину з іншими дітьми (ні в чию користь). До того ж для вас ваша дитина завжди хороша, і ви любите її будь-якою. І це важливо їй говорити. Не забороняйте дитині відчувати і виражати злість, роздратування, гнів. Не використовуйте такі фрази, як «Не кричи!», «Не гнівайся!», «Не бийся!», не навішувати на нього почуття провини за ці почуття. Не розповідайте йому казки про те, що десь живуть діти, які ніколи не сердяться. Допоможіть йому правильно реагувати в цих ситуаціях, але спочатку самі цього навчіться. Адже дитина у всьому наслідує вас. Злість — це природна реакція захисту. І важливо її не придушувати, а навчитися давати їй вихід.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ВПОРАТИСЯ З АГРЕСІЄЮ?

Часто маленькі діти, коли зляться, самі не розуміють, що з ними відбувається. Це важливо їм пояснювати. Наприклад, «Ти злишся на Ваню, так як він узяв пограти твою машинку, не запитавши у тебе дозволу» або «Ти злишся на тата, так як він не дозволяє тобі грати за комп’ютером». Поспівчувайте йому: «Звичайно, це неприємно. Я тебе розумію», «На твоєму місці я б теж сердилася (була незадоволена), якби мою річ взяли без дозволу». Чим менше дитина, тим менше вона усвідомлює, що вона робить в пориві гніву. Як правило, діти не розуміють, що роблять боляче іншим, коли б’ються. І це необхідно пояснити дитині її мовою, враховуючи її вік. До того ж діти ще не вміють контролювати свою злість. До речі, а ви вмієте? Спонукайте дитину розповідати вам про свої почуття. Навчіть її озвучувати свої почуття «я — повідомлення», наприклад, «я розлютився, так як ти зламав мій телефон», «Мені неприємно, коли мої речі беруть без дозволу». Таким чином, ви вчите її виражати злість словами, а не дією. Звичайно, самі теж висловлюйте свої почуття «я — повідомлення». «Мені неприємно, що ти розкидав всі речі». Покажіть різні способи вираження злості: потопати, поплескати в долоні, бгати і рвати папір, різати ножицями, кидати м’які м’ячики. Для хлопчиків корисні ігри у «війну», в сміливих і сильних героїв з казок, мультфільмів, фільмів, які відстоюють справедливість і добро, у бої з драконом, Змієм Гориничем, Кощієм Безсмертним, в яких ваш син виступить хоробрим героєм і переможцем зла. В таких іграх добро завжди має перемагати. Купуйте воєнні іграшки синові: танки, пістолети, мечі. З допомогою них він також зможе виплеснути свою агресію. Виплеснути злість можна і в рольових іграх, де є «агресор» і «жертва», припустимо, «кішка з собакою», «кішки-мишки», «вовк (лисиця) і заєць». Важливо: в таких іграх мінятися місцями, щоб дитина побував і в тій, і в іншій ролі, і будь-яка гра повинна закінчуватися добре, на перемир’я. У рольових іграх необхідно показати дитині можливі наслідки агресії і навчити інших, миролюбним способів вирішення конфлікту. Звичайно, спочатку Ви самі повинні їм навчитися. Направте його агресію в інше русло, припустимо, виплеснути злість він може на заняттях спортом. Можна повісити в будинку боксерську грушу. Відреагувати злість можна і у всіх іграх, де є можливість для удару, стусана: це все прості ігри з м’ячем, футбол, хокей, бадментон, теніс, баскетбол, природно, всі види боротьби. Навіть найпростіша зарядка допоможе зняти напругу. На прогулянках спонукайте дитину більше рухатися, бігати, стрибати. Обов’язково танцюйте з дитиною.Дивіться з дитиною добрі передачі, мультфільми і фільми, читайте казки, в яких добро перемагає зло. Обмежуйте від мультфільмів та фільмів, де демонструється насильство. Співайте і слухайте добрі, життєрадісні пісні. Програвайте з допомогою іграшок сценки з казок і мультфільмів, з життя дитини (не називаючи імен), розіграйте різні способи дозволу конфліктів. Попросіть дитину придумати нові способи вирішення ситуації мирним шляхом. Наприклад, сцену в пісочниці можна розіграти на прикладі двох зайчиків. Один взяв іграшку в іншого. Що робити в такій ситуації? Наприклад, грати цією іграшкою разом, удвох або по черзі.

 Як запобігти дитячій істериці.

1. Намагаєтесь якомога рідше вживати слово «НІ». Говоріть тільки тоді, коли це дійсно необхідно (дитина схопила ніж, підійшла на прогулянці до відкритого каналізаційного люка), тобто коли це щось таке, що може зашкодити здоров’ю її або оточуючих її людей. Коли Ви багато чого дозволяєте робити, дитина менше разів вступає в протест (адже пізнавати світ – це одна з її основних потреб), а отже і більшості істерик можна уникнути. «Ні» повинно бути мало, але воно бути повинно!!! Потрібно завжди пам’ятати, що відмовляти дитині в чомусь – цілком нормально. Як і те, що дитина може обурюватися через це. Але якщо вже Ви дитину в чомусь обмежуєте і вона починає висловлювати яскравий протест, важливо не поступатися, оскільки така манера поведінки може закріпитися – як тільки дитина зрозуміє, що так вона зможе домагатися того, що хоче, це буде ведучий механізм взаємодії з вами, а надалі і з оточуючими в дорослому житті.

2. Якщо бачите що пахне «смаженим» – спробуйте підключити почуття гумору. І навіть простеньке смішне завдання може допомогти втомленому малюкові дійти до потрібного місця. Наприклад, стояти з висунутим язиком, поки червоний на світлофорі не зміниться зеленим. Чи позмагатися, хто придумає смішнішу пантоміму. Тут на скільки Вас занесе Ваша ж фантазія!

3. Якщо дитина втомилась від того, що довго чекає на щось (наприклад, обід) і ви відчуваєте, що поганий настрій “не за горами” – залучіть її до підготовки – нехай спробує їжу на сіль чи перемішає салат.

4. Ніколи не висміюйте, не принижуйте і не ображайте дитину. Якщо, вона вчинила який-небуть негарний, з Вашої точки зору, вчинок – обов’язково скажіть їй про це. Але не акцентуйте увагу на особистості, а говоріть саме про дії. Тобто не “ти поганий”, а “ти вчинив не правильно”.

5. Для дітей також важливим є можливість вибору. Часто істерики є наслідком того, що батьки заважають дитині ставати самостійною. Вона намагається все робити по-своєму. У таких випадках необхідно, щоб у дитини обов’язково були сфери, в яких тільки вона вирішує, як має бути або вона сама вибирає із запропонованих альтернатив.

6. Частою причиною істерик буває невизначеність. Особливо в кризові періоди дитина потребує стабільності як ніколи. І коли батьки намагаються надати їй безмежне право вибору, дитина може губитись. Тому постійні переговори з дитиною не бажані і скрізь треба знати міру. Якщо Ви бачите, що дитина «губиться» в різноманітних варіантах, не знає чого хоче, не може визначитись – зробіть вибір замість неї, навіть, якщо вона противиться, насправді вона цього потребує.

7. Для профілактики дитячих примх та істерик велике значення має єдина виховна позиція всіх членів сім’ї, які беруть участь у догляді за дитиною. Якщо, дорослі виховують по-різному, дитина вчиться маніпулювати і шляхом інтриг досягати свого.

8. Якщо яка-небудь неприпустима дія дитини була помічена вперше, то краще проігнорувати, ніж звернути увагу і тим самим підкріпити.

9. Якщо не хочете наразитися на істерику, ніколи різко не переривайте занять дитини, навіть, якщо вони здаються Вам безглуздими і неправильними. Для перемикання уваги малюка потрібний певний час.

10. Іноді роздратування у дітей накопичується, коли довго щось не виходить. Слідкуйте за тим, як дитина справляється з новим для себе завданням, адже на перших порах не завжди вона зможе зробити це самостійно (запустити нову машинку, піднятися сходами на гору, переступити через струмочок). У таких випадках потрібно зробити це разом з нею (ОБОВ’ЯЗКОВО спитавши чи треба їй допомога – це вже розуміють 1,5 річні діти), щоб вона перевірила свої сили і повірила в них.

11. Намагайтесь якомога менше порушувати режим дня (особливо в кризові періоди), оскільки нестабільність може запустити істерику!

12. Для дитини дуже важливо, щоб її почули. Часто звичайне проговорення батьками того, що хоче дитина (наприклад, “Я почула і зрозуміла, що ти хочеш на майданчик, але нам треба спочатку зайти в магазин, щоб купити…”) зводить нанівець внутрішнє напруження. Інколи малюкові просто хочеться знати, що його почули і зрозуміли.

ІНФОРМАЦІЯ ПРО КОРОНАВІРУС

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ДИТИНА НЕ ХОЧЕ ЇСТИ?

1. Якщо батьків турбує знижений апетит їхньої дитини, то діагностичний пошук слід почати з кабінету педіатра. Він з’ясує особливості режиму харчування, оцінить загальний стан дитини, тонус, активність, відповідність зросту і ваги віком, зможе запідозрити хронічні захворювання, інтоксикації …

2. Якщо дитина не хоче – нехай не їсть. НЕ ТРЕБА запихати. Дитина повинна вчитися сама визначати свої потреби. У кожної людини є інстинкт самозбереження. Прийде час – буде їсти і хліб. Не варто примушувати їсти дитину, але, намагайтесь не допускати частих перекусів між основними прийомами їжі. Прослідкуйте кількість перекусів вдень – можливо варто їх зменшити чи взагалі не давати, скажімо, за годину до їжі.

3. Намагайтесь стежити за тим що любить малюк. Іноді цим можна маскувати страви.

4. Не використовуйте метод відволікання – мама співає, а бабуся в цей час вливає їжу. Що ж виходить? Їжа перестає бути подразником, що викликає диференційоване виділення травних соків. Головним подразником стає відволікання. Запитуйте у дитини завжди – ЧИ ХОЧЕ ВОНА.

5. Не треба обіцяти дитині нагороду за з’їдене, так як це шкідливо позначається на її характері. Дитина може почати користуватися таким ставленням батьків для того, щоб виконувалися всі її забаганки.

6. Намагайтеся гуляти частіше на свіжому повітрі. Це залог того, що дитина з’їсть більше.

7. Намагайтесь дотримуватися режиму прийому їжі. Режим – коли їсти і режим – в якій черговості. Інколи можна заманити десертом на основну страву.

8. Інколи буває так, що дитина не хоче пробувати нове блюдо. Якщо таке трапляється, запропонуйте шматочок і попередьте, що якщо не сподобається – можна «повернути назад» на серветку і викинути. Або запропонуйте приготувати нове блюдо разом.

9. Не просіть (не благайте) дитину: «Ну поїж!». Якщо дитина не хоче, перепитайте чи впевнена вона і просо заберіть тарілку.

Емоційне благополуччя дитини в родині

ЕМОЦІЇ В ЖИТТІ ДИТИНИ

Дошкільне дитинство – особливий період в розвитку дитини, коли розвиваються загальні здібності, необхідні кожній людині в будь-якому виді діяльності.

Зараз діти стали менш чутливими до почуттів інших, вони не завжди можуть зрозуміти їх, не можуть висловити й усвідомити свій внутрішній стан і свій настрій, і часто виявляють його в різкій формі. Звідси і виникають труднощі в стосунках з однолітками та дорослими. Також збідніла емоційна сфера є причиною затримки розвитку інтелектуальної сфери. Діти менше цікавляться чимось новим, в їхніх іграх відсутня творчість, а деякі зовсім не вміють гратись.

Емоції відіграють важливу роль в житті дитини. Виявляючись у поведінці, вони інформують дорослого про те, що дитині подобається, що дратує. По мірі того, як дитина росте, її емоційний світ стає різноманітнішим і багатшим.

До 3-х років емоційний розвиток дитини досягає такого рівня, що він може себе поводити зразково. Однак те, що діти здатні до так званої "хорошої поведінки”, ще не значить, що вона постійно буде такою.

Для молодшого дошкільника характерними є різкі перепади настрою, адже його емоційний стан залежить від фізичного комфорту. Якщо чотирирічний малюк дуже втомився чи переніс повний напруження день, він цілком може себе поводити, як менша віком дитина. І це є сигналом для дорослого, що в даний момент йому потрібна допомога та підтримка. На настрій малюка 3-4 років починають впливати взаємостосунки з однолітками та дорослими. Він починає оцінювати поведінку оточуючих людей.

До 4-5 років дитина стає більш витривалою фізично. Це стимулює розвиток психологічної витривалості. Знижується втомлюваність, фон настрою вирівнюється, стає більш стабільним, менш сприятливим до перепадів.

В дітей старшого дошкільного віку почуття панують над всіма їх сторонами життя. Дитина 6 років може бути стриманою і приховати страх, агресію, сльози. Але лише тоді, коли це дуже потрібно.

Найбільш сильним і важливим джерелом для хвилювань стають стосунки з іншими людьми – дорослими та дітьми. Потреба "бути хорошим” для оточуючих визначає поведінку дитини. Ця потреба визначає появу складних багатопланових почуттів: ревнощі, співчуття, заздрість.

Процес розпізнавання і передачі емоцій є складним і потребує від дитини певних знань, певного рівня розвитку. Діти звертають увагу головним чином на вираз обличчя, не помічаючи пантоміміку (жести, постава). Старші дошкільники мають ще недостатні уявлення про емоційні стани людини і їх прояви.

Емоції не розвиваються самі по собі. Змінюються установки особистості, її відношення до світу, і разом з ними формуються і змінюються емоції. Виховання через емоційні впливи – дуже тонкий процес. Основним завданням його є не пригнічення та викорінення емоцій, а правильне керування ними.

Підготовка та мотивація дітей до школи

10 порад для батьків

Під вікнами будинку літньої людини залюбили гратися діти. Щовечора вони збиралися на галявині перед його будинком, бігали, шуміли, що сильно порушували його спокій. Ніякі прохання та вмовляння грати подалі від його будинку не допомагали. І тоді він придумав, ­одного вечора він вийшов до дітей і сказав: "Ви дуже добре сьогодні бігали, гралися і кричали. За це, кожен з вас отримає сьогодні по 10 гривень". Можете собі уявити реакцію дітей?! Мало того, що вони отримували задоволення від гри, вони отримали ще й гроші. Діти були дуже задоволені. На наступний день господар будинку вийшов знову до дітей та сказав: "Знаєте діти, сьогодні мої обставини змінилися, і я можу вам дати лише по 1 гривні". Діти взяли гроші, але грали і кричали вже з меншим ентузіазмом. Наступного дня цей мудрий чоловік роздав дітям по 20 копійок і сказав: "Приходьте завтра, я вам дам по 5 копійок. На це діти відповіли: "Та ви що, ми не будемо бігати і кричати за 5 копійок". Так цей літній чоловік позбувся шуму і крику під своїми вікнами.

Чому навчає ця історія?

Вона про внутрішню і зовнішню мотивацію. Що зробив цей літній чоловік? Він знизив внутрішню мотивацію дітей (їх власні емоції, бажання вільно грати, «бігати і кричати»), перевівши її в зовнішню мотивацію (гроші), а потім прибрав і її. Все дуже просто. Мотивація відноситься до набору людських чинників, які штовхають людину вперед.

Ваше завдання — не тільки «загартувати» своїх дітей у той час, як вони стають старшими, а й мотивувати використовуючи, як зовнішню мотивацію так і внутрішню. Різні подарунки, обіцянки, винагороди: мобільний телефон, мр3-плеєр, велосипед, комп'ютерні ігри. Це все відноситься до зовнішніх мотиваційних факторів.